Оригінал статті у PDF

Один з рецензентів книги “Академічна чесність як основа сталого розвитку університету” доктор філософських наук Сергій Курбатов опублікував свою статтю “Зоряне небо академічної доброчесності” в газеті Сумського державного університету “Резонанс”. З дозволу автора наводимо текст статті повністю.

Зоряне небо академічної доброчесності.

Колись творець однієї з найдосконаліших гносеологічних систем європейської філософії Іммануїл Кант  афористично висловився з приводу того, що бентежить його раціональну натуру: «Дві речі наповнюють нашу душу завжди новим і усе більш сильним подивом і благоговінням, чим частіше і триваліше ми міркуємо про них, – це зоряне небо наді мною і моральний закон у мені». І дійсно, моральний закон – це щось надто неприродне, і , в той же час, дуже людське, культурне, духовне. Виглядає так, начебто хтось вищий написав ці етичні максими, які суперечать егоїстичному праву сильного та вносять до нашого світогляду поняття про добро, справедливість, милосердя. Мабуть тому у стародавньому світі отримання етичних норм поведінки, морального закону вважалося найвищим даром богів – так у Вавілонії могутній цар Хаммурапі отримує закони безпосередньо з рук бога Мардука, а у ветхозавітній традиції сам Ягве відкриває Мойсею 10 Заповідей на горі Сінай через 50 днів після того, як євреї покинули Єгипет. Тож невипадково, що Іммануїл Кант використовує моральний аргумент в якості головного доказу буття Божого.

Етичні норми є своєрідними принципами виживання певної соціальної спільноти, запорукою її вдосконалення та розвитку. І тут практично немає альтернатив, адже гіпертрофований егоїзм, який всюди бачить лише свої, прагматичні інтереси, як важка хвороба підточує здатність до солідарності та співіснування та веде будь-яку спільноту до занепаду, а може й навіть до загибелі. Тож можна сказати, що виживання як певного суспільства, так і людства в цілому залежить від того, чи усвідомлюється спільнотою це фундаментальне значення етичних цінностей, чи надихають вони трансцендентною безмежністю власної благодаті – так саме, як наше естетичне споглядання надихає зоряне небо.

За спостереженнями Бьорна Вітрока та Шелдона Розенблатта, університет є найстарішою соціальної інституцією європейської цивілізації після християнської церкви. Якщо проаналізувати історичну динаміку, то можемо помітити, що після епохи Просвітництва університет навіть перебирає на себе деякі світоглядні функції церкви, а храм Божий у свідомості пересічного громадянина, певною мірою, поступається місцем храму науки, знання, академічної свободи. Навряд чи університет впорався б з цією високою місією вже впродовж майже двох століть, аби не спирався на могутнє етичне підґрунтя, яке визначає та обумовлює унікальну сталість існування цього соціального інституту.

Що лежить в основі цього етичного підґрунтя університетського життя? Як на мене, це принципи академічної чесності як такий собі моральний імператив виживання університетської спільноти. І нехтування даними принципами може призвести до загибелі університету як соціальної інституції, його розчинення у мутних хвилях комерціалізації та гонитви за прибутками без стратегічного бачення подальшого розвитку. «Університет перебуває в руїнах!» – попереджав нас ще в 90-ті роки минулого століття американський дослідник Біл Ріддінгс. Як нам відбудувати та перебудувати університет так, щоб він і в ХХІ сторіччі залишався центром інтелектуального, культурного та духовного життя суспільства – як національного, так і глобального? І чи не стане потенційна загибель університету прологом загибелі нашої цивілізації?

«Сенсом університетської освіти є те, що її обирають люди, які володіють незвичайною духовною силою й відповідним інструментарієм» – вважав німецький філософ Карл Ясперс. Думаю, що ця «незвичайна духовна сила» найяскравіше втілюється в етичній позиції людини, її здатності розглядати моральні цінності як принциповий та необхідний компонент власного існування. Саме такі цінності втілює в собі академічна чесність, закладаючи етичні підвалини університетського буття. Адже все починається з людини, з її особистої позиції у відповідності з певними, і не лише етичними, імперативами.

Перебуваючи вже багато років у стані перманентних трансформацій та радикальних реформ, ми якось не дуже часто говорили про цю «родзинку» академічного життя, без якої університет втрачає свій сенс та призначення. Тому вихід колективної монографії «Академічна чесність як основа сталого розвитку університету» (Академічна чесність як основа сталого розвитку університету / Міжнарод. благод. фонд «Міжнарод. фонд дослід. освіт. Політики»; за заг. ред. Т.В. Фінікова, А.Є.Артюхова – К.: Таксон, 2016. – 234 с.)  став справжньою подією вітчизняного університетського життя.

Книга, що має більше десяти авторів, розглядає академічну доброчесність під різними кутами зору і крізь дослідницьку оптику різних соціальних дисциплін. Академічну доброчесність проаналізовано в глобальному контексті, а також як актуальну національну потребу, як джерело соціального капіталу університету в сучасних умовах і фактор впливу на інституційну практику української вищої школи. В монографії деталізовано та класифіковано прояви академічної нечесності, правові аспекти боротьби з плагіатом, процедури розгляду справ про порушення академічних стандартів. Увагу приділено процесам кодифікації університетського життя  та розробці етичних стандартів вищої освіти. Автори активно використовують досвід інших країн, зокрема США, у цій сфері. До речі, видання було здійснено завдяки підтримці Посольства США в Україні та Американських Рад з міжнародної освіти.

Презентація колективної монографії, яка відбулася в Сумському державному університеті 8 вересня 2016 року засвідчила непересічний інтерес викладачів та студентів до означених проблем. Свідченням цього стали численні питання та жвава дискусія авдиторії з укладачами книги Тарасом Фініковим та Артемом Артюховим, участь в якій взяв Ректор СумДУ Анатолій Васильев. Це засвідчило трансверсальний характер проблем академічної доброчесності, які хвилюють всіх без винятку членів університетської спільноти.

На жаль, вітчизняна система університетської освіти перебуває у кризовому стані. Згідно з даними соціологічних опитувань, українці вважають її однією з найбільш корумпованих після медичної сфери. Тож етичне «перезавантаження» університетського життя в даному випадку є життєво необхідним. Тому приємно, що саме Сумський державний університет, який за останнє десятиліття зробив неможливе та впевнено увійшов до числа кращих університетів України, йде в авангарді цього руху.

Сподіваюся, що цьому вищому навчальному закладу вдасться одному з перших в нашій країні сформувати соціальне та культурне середовище, засноване на принципах академічної доброчесності, і, як наслідок, перейти від силових парадигм адміністрування та менеджменту до управління, заснованого на засадах лідерства. Адже, як помітив український філософ Сергій Кримський: «Силова діяльність не безмежна. Вона має енергетичні, екологічні, фінансові та моральні ліміти. Виходячи за ці ліміти, діяльність перестає бути розумною, бо все розумне має межи; безмежною є тільки дурість. Такою дурістю й обертається цинізм практики, позбавленої моральних обріїв».  Особливо, якщо це академічна практика, пов’язана з університетським життям – додам я від себе. Тож університетське середовище має очиститись від дурості неетичного прагматизму – щоб мати майбутнє й спокійно споглядати зоряне небо!

 

Сергій Курбатов

доктор філософських наук

Газета “Резонанс” Сумського державного університету, №9-10 за вересень-жовтень 2016 року