Оригінал статті в PDF

Тема академічного шахрайства у вищій школі України нарешті виходить із тіні. Плагіат у бакалаврських і магістерських роботах, «запозичення» у кандидатських дисертаціях, списування під час складання іспитів і, що найголовніше, – репутаційні ризики таких дій усе активніше обговорюють і у студентському, і в академічному середовищі.

Закон «Про вищу освіту» дає чітке визначення плагіату і наводить механізми боротьби з ним. Чи діють ці норми? Що можна і треба зробити, аби  «зламати» ситуацію? Як піднести рівень академічної культури, запобігти піратству, запровадити високі стандарти навчальної та дослідницької діяльності?

Днями у Києво-Могилянській академії зібралися фахівці МОН, представники вищих навчальних закладів, міжнародні експерти та студенти – обговорювали практичні кроки щодо впровадження академічної доброчесності у системі вищої освіти України.

«Десятеро сміливців»

Координатор Проекту сприяння академічній доброчесності в Україні Тарас Тимочко розповів, що захід стартував два місяці тому, його започаткували Американські ради з міжнародної освіти в партнерстві з МОН. У пілотному проекті беруть участь «десятеро сміливців»: Донецький національний університет (Вінниця), Харківський національний університет імені Василя Каразіна, Луцький національний технічний університет, Тернопільський національний економічний університет, Тернопільський державний медичний університет, Сумський державний університет, Запорізький національний університет, Ізмаїльський державний гуманітарний університет, Одеський національний університет імені Іллі Мечникова та Інститут міжнародних відносин КНУ. У цих вишах спробують побудувати академічну культуру, в якій не буде місця плагіату.

Проект розрахований на чотири роки, нині для його учасників розробляється курс «Академічне письмо», який міститиме роз’яснення щодо доброчесності. За задумом організаторів, за чотири роки вдасться навчити ціле покоління студентів-бакалаврів, починаючи з першого року навчання в університеті й закінчуючи отриманням диплома. Саме це покоління випускників повинно стати носієм нових цінностей у вищій освіті, в науці й у  суспільстві.

– Чотири роки – це добре, але то тільки початок, – зауважив Радник з питань преси, освіти та культури Посольства США Конрад Тернер. – Досвід американських університетів свідчить, що навіть двох із половиною століть для того, щоб повністю подолати плагіат, недостатньо.

Усі дисертації перевірять

На думку заступника міністра освіти і науки Інни Совсун, проблема плагіату виникла з різних причин: знижувалися стандарти, не було достойної оплати праці, чітких вимог тощо. Нині ситуація з академічною доброчесністю – складна і потребує серйозних рішень. Для її вирішення не достатньо індивідуальних розмов чи зусиль, потрібна системна дискусія щодо того, які є проблеми у вищій школі з академічною доброчесністю і як їх розв’язувати. А починати потрібно з чесного визнання проблеми.

Інна Романівна розповіла, що МОН уже позбавило кількох «дослідників» наукового ступеня за плагіат. На жаль, нині для ухвалення такого рішення потрібен висновок ученої ради університету, до якої входять науковці, котрі працюють у тій самій сфері, що й любителі «запозичень». І вони не завжди готові відкрито говорити про академічні «крадіжки», які вчинили колеги.

У МОН переконані: для того, щоб аналіз дисертацій проходив неупереджено, найкраще доручити його… машині. Тому нині створюють академічну базу текстів дисертацій (над цим працює спеціальна команда науковців і айтішників), яка дасть змогу порівняти будь-який текст з попередніми доробками в галузі. Це відбуватиметься автоматично, за допомогою спеціального програмного забезпечення.

Базу планують створити до кінця року. Після того всі «темні плями» інтелектуальних доробків стануть доступними широкій академічній громадськості.

Гарячкова «підчистка»

Створення академічної бази дисертацій (і далі – публікації робіт у відкритому доступі) вже викликало ажіотаж у любителів «цитування без лапок». Інна Романівна розповіла, що їй відомі випадки термінового «підчищання» дисертацій.

– Навіть найкращі технічні засоби не допоможуть миттєво вирішити проблему, – переконана перший заступник міністра. – Аби принципи доброчесності стали невід’ємною частиною життя, треба не просто карати за порушення, а передусім навчати писати правильно. Проблему плагіату необхідно вирішувати шляхом побудови іншої культури в академічному середовищі. Студентам треба пояснювати, що якщо вони спишуть роботу, то спростять собі життя на один вечір, але при цьому недоотримають знання і погіршать життєві перспективи.

Не всі студенти порушують академічну доброчесність навмисно. Дехто просто не знає, як правильно оформляти посилання, чи потрібно вказувати автора кожної цитати, якщо текст згаданий у джерелах наприкінці роботи. У західних університетах цього навчають із першого курсу.

У МОН переконані: курс з академічного письма буде корисним не тільки для молоді. Уже сьогодні на тренінги, на яких розповідають, як публікуватися в міжнародних виданнях (вони проходять у різних областях України), приходять не тільки студенти, а й викладачі.

«Зараження» – масове

Наскільки масовим є явище плагіату в докторських і кандидатських дисертаціях? І чи достатньо просвітництва, щоб його викорінити? На думку завідувача кафедри культурології Київського національного університету культури і мистецтв Тетяни Пархоменко – явище надзвичайно масове.

Тетяна Сергіївна займається проблемами плагіату багато років, була однією з перших, хто сказав про наявність плагіату в докторській дисертації Катерини Кириленко (дружини віце-прем’єр-міністра. – Авт.). І, на жаль, такі дисертації – не виняток.

– Сплагіатований на 99 відсотків підручник у нашій бібліотеці видають студентам, – розповідає Тетяна Сергіївна. – Він стоїть у вітрині серед інших «доробків», які наполовину теж «запозичені». Метастази плагіату поширилися в усіх гуманітарних дисциплінах – мистецтвознавстві, культурології, історії, педагогічних науках, психології. А також – економіці, юриспруденції… Скрізь! В університеті багато псевдотворів і псевдодисертацій. Деякі з них гірші за рівнем від рефератів студентів!

Тетяна Пархоменко переконана: без серйозних покарань боротьба з академічним шахрайством навряд чи матиме результати. Якщо псевдонауковці читатимуть курс щодо академічної доброчесності, то якої чесності вони навчать?

Тому потрібні зміни до закону про авторське право. У новій редакції Закону «Про наукову і науково-технічну діяльність», на думку Тетяни Сергіївни, формулювання стосовно плагіату надто «м’яке».

– У попередній редакції закону було написано, що науковець зобов’язаний дотримуватись авторського права, а в новій – лише «поважати», – додає вона.

Окрім того, відправляти наукову роботу на перевірку на кафедру, де захищався плагіатник, у жодному випадку не можна. Адже визнання спецрадою крадіжки у дисертації буде для цієї ради «смертним вироком». Згідно з Законом «Про вищу освіту» таку спецраду мають розпустити, а опоненти науковця, в якого виявили списування, два роки не мають права опонувати під час захисту робіт.

Заступник міністра освіти і науки запевнила: після надходження до МОН висновку спецради робота Катерини Кириленко буде розглянута на відкритому засіданні Атестаційної комісії.

«Щеплення» від крадіжок

Один з вишів-учасників проекту академічної доброчесності – Луцький національний технічний університет. Його викладач, професор Петро Савчук, констатує: навіть на середніх курсах студенти не готові вникати в суть досліджень, не завжди розуміють, що треба шукати свою дорогу і працювати самостійно.

– Викладаю на п’ятому курсі дисципліну «Інтелектуальна власність», – розповідає Петро Петрович. – Здавалося б, дорослі люди, але коли починаєш говорити, що використання «піратських» програм – та сама крадіжка, – невимовно дивуються… Тому починати виховання академічної доброчесності потрібно на перших курсах. Це – щеплення від плагіату.

Святе Письмо у будинку розпусти

Свій спосіб боротьби з плагіатом пропонують викладачі і студенти Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Під час участі у проекті «Справедливе правосуддя» студенти юридичного факультету спілкувалися з професором з Університету Вашингтона Томасом Райсом. Той запитав: як відповідає на питання якості освіти ваш кодекс етики? Студенти лише руками розвели: мовляв, немає такого кодексу. Факультетська спільнота порадилась і вирішила: кодекс потрібен – і для справедливого правосуддя в майбутньому, і для боротьби з плагіатом.

Про справжню ситуацію в університеті з академічною доброчесністю чесно розповідає декан юридичного факультету ЧНУ Петро Пацурківський.

– За останні кілька років у нас були випадки корупційних дій, декана економічного факультету (нині колишнього) спіймали на хабарництві, – каже Петро Станіславович. – На отриманні хабара “попались” і інші викладачі вишу, які й зараз продовжують працювати в університеті (хоч і на інших посадах). Є відома приказка про те, що неможливо читати Святе Письмо у будинку розпусти.

Петро Пацурківський проти того, щоб питання академічної доброчесності розповсюджувалося лише на студентів. Переконаний: починати треба з того, що студентів мають навчати доброчесні викладачі.

А щодо студентів, то вони і навчатися мають самостійно, і про репутацію дбати змолоду. Все взаємопов’язано. Під час останніх виборів, наприклад, півтори сотні студентів ЧНУ запідозрили у продажу голосів. І єдиний факультет, який відреагував на це порушення, – юридичний.

– Зібрав активістів студентського самоврядування, запитую: що будемо робити? – продовжує декан. – А вони відповідають: не хвилюйтеся, нас уже проконсультували, що покарання не буде, студенти скажуть, що «просто «селфі» робили. Довго з ними розмовляв, пояснював. Урешті зрозуміли й самі ухвалили рішення про відрахування студентів-організаторів продажу голосів.

Підсумовує: чесність потрібно поширювати на всі процеси у виші. Адже не можна бути «наполовину доброчесним». Політику доброчесності потрібно стверджувати у кожному вчинку щодня і повсюди.

«Позичити» промову у Джобса

Кожен навіть найменший випадок піратства – це ще один камінчик у корумпуванні системи вищої освіти України. У цьому переконаний президент Національного університету «Києво-Могилянська академія» Андрій Мелешевич. Він застерігає: роботи зберігатимуться в архівах десятки років, і рано чи пізно плагіат виявлять. Буде дуже соромно! Про це свідчить міжнародний досвід – кілька років тому через шахрайство у наукових роботах змушені були піти у відставку десятки високопосадовців у Німеччині, зокрема і міністр освіти.

Але самим покаранням побороти плагіат не вдасться, каже ректор. Боятимуться, але все-одно списуватимуть. Тому потрібно створювати культуру нетолерантності до виявів плагіату.

Від цієї чесності напряму залежить майбутнє університету. В європейському науковому просторі репутація вишу означає дуже багато. Від неї залежить зарплата викладача, до якої входять і грантові кошти. Корумпованим університетам гранти не дадуть! Тому дбати про репутацію – вигідно.

Андрій Мелешевич розповів, як Могилянка ледь не втрапила до «плагіатного скандалу». В університеті виступала з промовою Раїса Богатирьова. Вона почала її дуже проникливо: «Я дивилася смерті в очі…».

– Думаю – якій смерті? В які очі? – каже Андрій Анатолійович. – А наступного дня нью-йоркська газета написала, що Раїса Богатирьова сплагіювала виступ Стів Джобса у Стенфордському університеті. Він справді дивився смерті в очі, хворів на онкологію. Тому треба підходити до таких виступів дуже уважно, адже прізвище «розумника» забувається, а назва вишу залишається в пам’яті.

У законі – все чітко

Андрій Мелешевич нагадує: в Законі «Про вищу освіту» закладений механізм антиплагіатної політики. Наприклад, у статті 16 ідеться, що система забезпечення якості вищої освіти складається з трьох рівнів – одним з яких, наприклад, має стати Незалежне агентство з забезпечення якості вищої освіти. У пункті 8 статті 16 зазначено, що система забезпечення вишами внутрішньої якості освіти передбачає систему запобігання та виявлення академічного плагіату в наукових працях працівників вищих навчальних закладів і здобувачів вищої освіти.

Стаття 25 визначає, що при акредитації освітньої програми університет має надати докази, що у ВНЗ є система перевірки на антиплагіат. Стаття 69 говорить про права інтелектуальної власності та їх захист і в частині 6 уперше дає визначення академічного плагіату. Дослівно: «Вищі навчальні заклади здійснюють заходи із запобігання академічного плагіату – оприлюднення (частково або повністю) наукових результатів, отриманих іншими особами як результати власного дослідження, та (або) відтворення опублікованих текстів інших авторів без відповідного посилання».

Стаття 6 (її виписував особисто Андрій Мелешевич) визначає, що наукова робота здобувачів ступеня доктора наук і доктора філософії та відгуки опонентів має оприлюднюватися на веб-сайті ВНЗ. Виявлення у роботі плагіату є підставою для відмови щодо присвоєння наукового степеню. У статті сказано, що скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня у разі виявлення академічного плагіату здійснюється Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти за поданням Комітету з питань етики у порядку, визначеному урядом.

– Ми намагалися максимально чітко прописати механізм, – пояснює науковець. – Національне агентство поки що не працює, комітет з питань етики (частина агентства) – теж, порядок, який має визначити уряд, ще не визначений. Але рано чи пізно все це буде реалізовано.

Ректор НаУКМА також вражений обсягами запозичень, які «процвітають» в українській науці. Розповів, що на прохання Харківської юридичної академії взявся писати роботу по конституціоналізму до нового юридичного словника. «Перелопатив» чимало підручників і наукових праць, і майже скрізь – запозичення. Довго шукав – хто ж автор визначення конституціоналізму, під яким уже поставили свої «підписи» шановані професори й академіки з України. Виявилося – визначення дав професор з Москви півтора десятиліття тому…

Антиплагіатну політику МОН ректор НаУКМА підтримує, адже від академічної доброчесності залежить майбутнє української науки. Каже: «Очищення – болючий процес, але його треба пройти. Ми знаходимося в такому стані, що далі падати – нікуди. Радикальна ситуація вимагає радикальних дій».

Що висить на паркані

Утім, локальні зміни на краще все-таки є.

У Києво-Могилянській академії, наприклад, ще п’ять років тому вчена рада факультету правничих наук ухвалила рішення перевіряти всі без винятку кваліфікаційні роботи спеціалістів і магістрів. Перевірка показала, що плагіат є в 60–70 відсотках робіт (вони отримали низький бал). 6–7 відсотків робіт були списані майже дослівно. Ці «дослідження» до захисту допущені не були.

Але в минулому році незадовільні оцінки (через плагіат) отримали лише 6 робіт. У них знайшли один (!) вкрадений параграф. Були судові позови, «татусі-дідусі» навіть погрожували закрити Могилянку. Приносили хабарі, озвучували погрози фізичної розправи, писали скарги в МОН. Але нічого не досягли. Мелешевич переконаний: ще кілька років – і плагіат у студентських роботах буде зведений до мінімуму.

До речі, ректор НаУКМА радить усім уважно дивитися на оголошення «Продаем дипломные работы», які розклеюють на парканах біля університетів. Якщо «телефончиків» з оголошень зірвано мало – значить, «фокус» із купленою роботою у навчальному закладі не проходить. Навіщо ж купувати, якщо її все одно забракують?!

Науці потрібні герої

Чимало учасників дискусії переконані: справа не в програмах і технічних прийомах відстеження «піратства».

– Велика частка плагіату – це переклад частково з російської, англійської, польської тощо, – пояснює президент Міжнародного фонду дослідження освітньої політики Тарас Фініков. – Знаю навіть умільців, які таким чином списують з китайської. Перекладають англійською, потім українською. Жодна система цього не виявить.

Тому треба не тільки виявляти плагіат і карати за нього. Набагато важливішою є сила позитивних прикладів. Наприклад, доцент, який не списав дисертацію, студент, який не скопіював реферат, член вченої ради, який відмовився голосувати за сплагіачену роботу – повинні бути прикладами для інших, показувати, що навчатися і працювати треба чесно.

– Потрібна низка громадянських актів, взірці, на які будуть орієнтуватися інші, – каже Тарас Фініков. – У десяти університетах, сподіваюся, буде сформовано групи людей, які чинитимуть акти морального супротиву і демонструватимуть академічній громадськості, що вони більше не згодні грати за старими правилами. Потрібно сформувати групу моральних героїв, що, власне кажучи, і має бути результатом цього проекту.

 

Світлана ГАЛАТА,

«Освіта України», №14, 11 квітня 2016 року